Письменники-земляки
Босий Валерій Анатолійович (Валерий Ветер)
детальніше ознайомитися з його творчістю ви можете за слідуючими посиланнями:
https://www.proza.ru/avtor/troyanda63, https://www.stihi.ru/avtor/troyanda63
Браїлов Віктор Миколайович
Голтвян Галина Степанівна збірка Галини Голтвян "Моє поетичне роздолля"
Жовна Людмила Станіславівна детальніше з творчістю поетеси можна ознайомитись за слідуючим посиланням: https://www.stihi.ru/avtor/ribka13
Коваленко Алла Іванівна
Кононенко Олексій Анатолійович
Кононенко Олексій Анатолійович
Кононенко Олексій Анатолійович
1957 народився в селі Роздолля Компаніївського району Кіровоградської області
1974 закінчив Компаніївську середню школу
1978 закінчив філологічний факультет (відділення російської мови і літератури) Кіровоградського державного педагогічного інституту ім. О.С. Пушкіна
1978 заступник директора Нечаївської СШ Компаніївського району Кіровоградської обл.
1978-1988 завідуючий відділом райкому комсомолу в пгт. Компаніївка Кіровоградської області
1979-1983 завідуючий відділом міському комсомолу м. Кіровоград
1983-1986 завідуючий відділом пропаганди обкому комсомолу м. Кіровоград
1986, VІІІ-Х учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС
1986-1988 інструктор ЦК ЛКСМУ, м. Київ
1988-1990 головний інспектор управління виховної роботи Міністерства народної освіти України, м. Київ
1990-1992 заступник директора культурного центру «Музика, мода, молодь», м. Київ
1992-1994 редактор відділу журналу «Азбука сімейного виховання», м. Київ
1994-1999 редактор відділу культури тижневика «Дзеркало тижня»
1999 - до ц/ч на творчій роботі (член Національної спілки письменників України з 03.1999 р.)
Творча біографія
Кононенко Олексій Анатолійович - поет, прозаїк, член Національної спілки письменників України, дипломант Міжнародного поетичного конкурсу ім. О.С.Пушкіна. Народився в селі Роздоллі Компаніївського району Кіровоградської області.Починаючи з 1974 року, вірші, оповідання та статті друкувалися в газетах та журналах в Україні, Росії, Білорусії, Грузії, Хорватії, Канаді. Автор понад 200 пісень. Найбільш відомі: "Доня моя, донечка", "Синку мій", "Червоні вишні", "Кленове прощання", "Все буде добре", "Отаман Карпат", "Козацька застава", "Я люблю" та ін.Автор різдвяних вистав для дітей в Національному театрі ім. І.Франка з 1994 по 1998 рік.
Письменник і журналіст, автор 26 книг для дітей та дорослих - «Десять кошенят», «Слухай подих давнини», «Духи природи. Хатні та дворові", "Духи природи. Лісові та польові», «Духи природи. Водяні та болотяні", "Абетка юного болільника. Мій клуб - «Динамо» Київ", "Ритуали. Обряди. Звичаї", "Пам'ять не згасне" тощо.
Лауреат Всеукраїнської літературної премії ім. Івана Огієнка (2003).
Заслужений діяч мистецтв України (2004).
Нагороджений нагрудним знаком Київського міського голови «Знак Пошани» (2007).
Доня моя, донечка
Моє сонце, моє небо, моя доня,
Моя радість, моя втіха, моя доля.
Зустрічають тата крильця - рученята,
Зорі - оченята, оченята - зорі,
І немає на землі ні біди, ні горя,
І немає на землі ні біди, ні горя
Дівчинка - перлинка,
Золота краплинка,
Весняна росинка,
Літнє моє сонечко,
Доня моя, донечка.
Мої мрії, мої весни, моя доня,
Мої думи, мої болі, моя доля.
Світом - пересвітом від зими до літа
Виростають діти, діти виростають,
А над ними в небесах янголи літають
А над ними в небесах янголи літають.
Дівчинка - перлинка,
Золота краплинка,
Весняна росинка,
Літнє моє сонечко,
Доня моя, донечка.
Моє щастя, моє серце, моя доня,
Моя лада, моя леля, моя доля.
Казку вечорову, пісню колискову
Пригадаю знову, знову пригадаю
І тобі, моя дитино, знову заспіваю,
І тобі, моя дитино, знову заспіваю.
Дівчинка - перлинка,
Золота краплинка,
Весняна росинка,
Літнє моє сонечко,
Доня моя, донечка.
Синку мій
У небесній вишині зорі, наче очі,
Ти мої щасливі дні і безсонні очі.
Смійся, синку мій, і хай вороженьки плачуть,
Боже-правий, помагай синові на вдачу.
Минуть зими в небуття і літа за ними,
Синку мій, моє дитя, перебудим зими,
Перебудим лиховій, не журись, козаче,
Усміхнися, синку мій, батькові на вдачу;
Усміхнися, синку мій, батькові на вдачу.
Приспів:
Буде всього у житті, спи, моя дитино.
Хай тебе усі Святі бережуть, мій сину;
Хай тебе усі Святі бережуть, мій сину...
Ген від шляху до села дідова стежина,
Щоб вона не заросла - дбай про неї, сину.
Буде сонце по землі грати над світами -
Повертайся, сину мій, на поріг до мами.
Червоні вишні
Червоні вишні на твоїй долоні,
Червоні вишні і уста червоні,
Уста солодкі і солодкі вишні,
Чому ж зову тебе "любов колишня"?
Приспів:
Любов колишня ти, любов минула,
Та наша вишня нас з тобою не забула.
На нашій вишні червоні вишні,
Любов минула, любов колишня.
Ти - любов колишня...
Червоні вишні у траві зеленій,
Червоних вишень назбираю жменю,
Дощем жаданим перемиті вишні,
Такі холодні, як любов колишня.
Приспів
Червоні вишні туляться до листу,
Червоні вишні - літ моїх намисто,
Та наша вишня вся в червоних вишнях,
Вже перестиглих, як любов колишня.
Коваленко Алла Іванівна
БІОГРАФІЯ
Коваленко Алла Іванівна народилась 7 лютого 1938 року в смт. Компаніївка Кіровоградської області. Постійно проживала та проживає на даний час в смт. Компаніївкі. В 1955 році закінчила Компаніївську середню школу. 29 років безперервно працювала в редакції Компаніївської районної газети на посадах друкарки, коректора, літ. працівника. Кілька років працювала на освітянській ниві: в дитячому садку, в школі, в будинку піонерів. Вона відома в Компаніївському районі вишивальниця, член Компаніївської літературної студії «Вершники».
ДЛЯ ДУШІ
Художники пишуть картини,
Поети складають вірші,
Фотографи творять світлини,
А я просто так, для душі...
Візьму в руки голку і нитку
Погляну навкруг як Творець
Розкидав по березі річки
Лілеї й пахучий чебрець.
Як вітер шепоче деревам
Про гори, ліси і гаї,
Як небо дарує озерам
Блакиті свої чарівні.
Окрилена їхнім упливом,
Спішу полотну передать
Маленьку краплиночку дива -
Господню оцю благодать.
***************************************
Дивлюсь я на них і душа завмирає
По пальцях вже можна їх перелічить
Отих ветеранів із рідного краю,
Кому довелось Перемогу вершить.
Отих, хто з кривавого бою вернувся,
Хто в сильних руках перемогу приніс,
Щоб донька чи син до плеча пригорнувся
І вже материнських не бачити сліз.
Якою ціною далась Перемога!
Кому було треба оце все скажіть?
Додому вертались безрукі, безночі
Напівчоловіки - як далі їм жить?
Які ж були люди душею багаті,
Мабуть, через те вони і перемогли
Уміли любити, за інших страждали,
І нам все найкраще віддати змогли.
Спасибі за те, що ви поруч із нами,
Спасибі бабусі і вам, дідусі,
Пишаємось ми, гордимося ми вами
Живіть до ста літ при здоров'ї усі!
***************************************
Як музейний якийсь атрибут
Сприймаємо жорна та прядку,
Рубель та качалку, кресало та трут,
Хоч звичні вони нам із малку.
Жили як пришельці печерних епох,
У снах фантастичних не снилось:
Який неймовірний здійснили стрибок
В добробут!.. Та жаль, не спинились.
І руки і очі хапали іще б,
Та втямиш, згадавши минуле,
Що точку критичну розумних потреб
Ми десь на шляху проминули.
*******************************************
ПЕТРІВ БАТІГ
На стежечці поміж осокорів
Мені торкається до ніг
Блакиттю ніжною цикорій,
Що зветься ще Петрів батіг.
Такий жорсткий, майже безлистий,
Немов до серця прикипів,
Цей бур'янець з мого дитинства,
Як пасли ми на нім корів.
Ті милі квітки, хай непишні,
Синіли в ранішній імлі,
Як подарований Всевишнім
Шматочок неба на Землі.
І на яву, і в снах дівочих
Так голубів Петрів батіг,
Як і твої кохані очі,
Хоча любові не вберіг.
*****************************************
А ДЯДЬКО ГРАЄ
А дядько грає - аж виймає душу,
У темному гидкому хіднику,
Докину гріш у виручку глевку
Та й за такою ж поспішати мушу.
Такий холодний і голодний час,
Що й хижаки збираються у зграї,
А дядько каже: «Дайте вам заграю,
Не нагодую - хоч зігрію вас».
Ото співає наше учорашнє
Ув'язнене в підземні хідники.
Як дядько грає!
То мистецтво справжнє
Збирає жалюгідні копійки.
********************************************
НЕЗАБУТНЄ
Не брались двері на гачок,
Бо не встигали відчинятись.
Тут жив бобер, то борсучок,
А якось навіть вовченята.
А раз примерзли журавлі...
І ті розп'яття журавлині
Дідусь повизбирав з землі,
Приніс додому у торбині.
І навернулася сльоза
Коли вони заклекотали:
В тепліші, кращі небеса
Воскреслі душі відлітали.
Як дід їм тішився услід
Не можу досі я забути,
Тому й не вірю в кращий світ,
Бо кращого не може бути.
************************************
Рушники ви мої, рушники!
Чом душа моя так співає,
Коли голку з нитками беру
І про все на землі забуваю?
Забуваю про нічку, про сон,
Про свою нелегку дорогу.
Ту, де молодість і любов
Залишились за отчим порогом.
Бо не вернуться більше вони,
Не озвуться ніжним коханням
І вже пісню свою солов'ї
Не співатимуть нам до світання.
Та душа не знає спокою,
Наче їй лише двадцять літ,
І снуються нитки з любов'ю
На білесенькім полотні
***********************************
Рушники вишивати люблю,
Класти хрестики щільно до купи,
Ніби долю гаптую свою,
Свої зустрічі і розлуки.
Як тримаю я голку в руках,
То душа наче пісню співає,
Настрій свій виливаю в нитках,
Не рука, а душа вишиває.
То весільний розкішний рушник,
То портрети Богдана, Тараса...
Витвір рук моїх, знаю, не зник,
Дому отчого вічна окраса.
Научу вишивати дочку,
Я і внучку навчу вишивати,
І спокійно навіки засну,
Бо я буду тоді твердо знати,
Що продовжити буде кому
Те, чому я життя присвятила,
Ніч не спала бодай не одну,
Що найбільше у світі любила.
То бабусина, мами рука
З того світу благословляє,
А моя неспокійна душа
Хрест за хрестиком знов вишиває.
************************************
Тебе побачила... і серце обірвалось,
Метеликом пораненим забилось...
Так - ніби заховатись намагалось,
А потім... майже зовсім зупинилось
І кров гаряча груди обпекла...
А я подумала, що рана зажила...
Що лікар-час давно її загоїв...
Тепер здалось - що час той біль подвоїв...
Думки зрадливо сплутались, сплелись
Тікати треба! Та іти несила...
Я зрозуміла, що, мабуть, до могили
Вже не кохатиму так, як колись.
***************************************
Я назбираю квітів у саду
Старенький глечик буде їм за вазу
Розмову довгу, тиху поведу
Хай розуміння прийде не відразу.
Ми дуже різні - добре це чи ні,
Судити важко, та й, мабуть, не варто
Мабуть однакові були б нудні...
Чого смієшся? Аж ніяк не жарти
Ти міг би уявити світ таким,
Де всі, як клони, й думають так-само?
От бачиш сумно, й сперечатись з ким?
До кого пригорнутись? Кому сказати, мамо?
Тому, мабуть, і добре так, як є,
Одні веселі, щирі й безтурботні...
І різнобарв'я нам життя дає...
Учора, завтра і іще - сьогодні.
******************************************
Вже осінь пізня. Навіжений вітер
Останній лист безжалісно зірвав, -
А я собі сьогодні куплю квіти,
І всім скажу, що ти подарував.
Вже перший сніг зненацька пролітає,
Покрилась сивим інієм земля -
А я веселу пісню заспіваю
Про літо і заквітчані поля.
Хай за вікном безумствує природа -
А я сама собі роблю погоду.
******************************************
День відійшов, неначе й не було.
Все навкруги замовкло і затихло,
Щось проросло в душі, щось відцвіло,
А щось, як дим, розтануло і зникло.
І сумовито вітер шелестить
Опалим листям, в місячнім розливі
Й до болю в серці хочеться любить,
І щоб на світі всі були щасливі!
Між вербами натоптані стежки
У сині сни поринули до рання,
А в небесах видзвонюють зірки
Такі далекі, як наше кохання.
*****************************************
Вітер
Пофарбувала осінь ліс -
Неначе запалила!
А вітер - хмари переніс,
І почалася злива.
Хотіла осінь розстелить
Дощем оббите листя -
Та вітер раптом налетить
І всі старання нищить...
Ховає осінь поміж віт
Намистинки калини -
А вітер кличе на обід
Горобчиків родину.
Сердита осінь - та мовчить,
Бо знає вітра вдачу:
Той дурень може натрусить
Ще й снігу... на додачу!
**************************************
Осіннім лісом хороше гуляти
Яскраве листя у букет збирати,
Вдихати аромат його п'янкий,
Що лине восени такий терпкий.
На жаль, недовго та краса триває,
Адже зима так скоро заховає
Під снігом всі яскраві кольори...
Надовго... до весняної пори... .
**************************************
Шуміло пожовкле листя,
злітало на землю безшумно...
Краса неймовірна, ніби,
але на душі так сумно...
Бо знов промайнуло літо,
наче його не було,
І знову чиєсь дитинство скінчилось,
чи то відцвіло.
Вітер шумить, золотаву осінь
на землю скидає,
І вже ніщо і ніколи юності
нам не вертає.
Так підрости хотілось,
на власні ноги стати...
Тільки вночі наснилась зовсім
ще юна мати,
Ніжно обличчя гладила та
колискову співала
І тим своїм співом тихим
біль у душі приспала...
Щож, не журись, не треба -
сумнівам краще спати,
Ось дійшла черга й до тебе
власним онукам співати.
То ж золотава осінь гарна
цьогоріч для тебе
А сірі вицвілі очі,
ніби осіннє небо.
В них вже не буде літа,
весна до них не завітає
Жаль, що друге дитинство
в людях не розквітає.
*****************************************
Шурхоче пріле листя під ногами,
Стежинкою знайомою іду...
Маленька, у старенькому саду,
Хатиночка, де народилась мама.
У пам'яті поволі оживають
Дитинства миті, що живуть і досі,
В дворі старому: ми малі і босі.
Так безтурботно літні дні минають.
Та квіти соняха яскраві біля тину,
Посадить мама, бо бабусі вже нема...
Бабусею зробилась вже сама
Й чекаю внуків влітку на гостину.